Екзистенційні аспекти адаптаційного процесу особистості в посттравматичному контексті воєнного досвіду : свобода, смисложиттєві орієнтири та ідентичність.

Abstract

Стаття присвячена аналізу екзистенційних вимірів адаптації особистості до посттравматичного досвіду в умовах війни, зосереджуючи увагу на трьох ключових категоріях – свободі, сенсі та ідентичності. У сучасній українській реальності повномасштабної війни травма набуває не лише психологічного, а й онтологічного та політичного характеру. Досліджено, як війна, руйнуючи звичну структуру буття, створює простір для переосмислення життєвих смислів і народження нової ідентичності. Крізь призму екзистенційної філософії показано, що війна, як гранична подія, викликає фундаментальний екзистенційний злам, який водночас відкриває можливість для усвідомлення внутрішньої свободи. Розглянуто наративну ідентичність як спосіб інтегрування травми в життєвий досвід та перетворення статусу «жертви» на статус свідомого суб’єкта, здатного до дії. Приділено увагу ролі колективної пам’яті, меморіальних практик та культурної репрезентації травми в процесі реконструкції як особистої, так і національної ідентичності. Особливий акцент зроблено на політичному визнанні травми як чинника адаптації. Підтвердження страждання з боку суспільства, держави та міжнародної спільноти відіграє вирішальну роль у процесі повернення до активного життя. Також виділено практичні підходи до підтримки – філософські, політичні, інституційні та культурні – які мають створити цілісну модель посттравматичного відновлення.