Кордоцентричне спрямування української літератури XVII ст.

Abstract

У статті розглядається питання кордоцентричного спрямування української літератури XVII ст. на матеріалі творів Касіяна Саковича, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Дмитра Туптала. З’ясовуються причина звернення до образу серця в добу Бароко. Також дається тлумачення символу серця, його значення в християнській та античних літературах. Авторка наполягає, що для барокової людини, змушеної шукати гармонії не лише у власному світі, а й узгоджувати свої бажання, прагнення, сподівання з бурхливим і великим навколишнім світом, найголовніше зберегти свою цілісність, індивідуальність, неповторність. Це було можливо зробити тільки тоді, коли людина мала чисті сумління і серце. Акцентується увага на спільному моменті в творах українських барокових письменників: усі людські діяння, помисли й сподівання концентруються в серці, визначаючи справжнє єство кожної особистості.

The article deals with the issue of cordocentric orientation of Ukrainian literature of the XVIIth century based on the works of Kasian Sakovych, Kyryl Trankvilion-Stavrovetsky, Dmytro Tuptalo. The reason why these authors used the image of heart in their Baroque-era works is considered. Heart symbol meaning and its importance in the Christian and ancient literature is given. In particular, in Christianity burning heart symbolizes devotion and religious service. In antiquity the heart was considered to be the spark of the soul (Plato), the highest point in the soul (Aristotle, the Stoics), spiritual depths (Philo). The author insists that Baroque man forced to seek harmony not only in his own world, but also to coordinate his desires, aspirations, expectations with wild and large outer world. The most important thing for him was to maintain his internal consistency, individuality, uniqueness, to be able to vanquish temptations and to remain spiritually virtuous. It was possible only when the person had clear conscience and heart.