Мовне питання в Україні: конфлікти та шляхи їх вирішення

Abstract

У статті аналізуються ключові конфлікти, пов’язані з мовним питанням в Україні після 2019 р., коли відбулося системне посилення статусу української мови як державної. Досліджуються правові та соціолінгвістичні наслідки прийняття Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019) та подальшого Закону «Про національні меншини (спільноти) України» (2022/2023) у контексті євроінтеграційних вимог та широкомасштабної військової агресії російської федерації. Особлива увага приділяється геополітичним кейсам, зокрема суперечкам із сусідніми державами – Угорщиною та Румунією, які інструменталізують мовне питання для досягнення власних політичних цілей. Дослідження показує, що мовна політика України є складною системою, яка формувалася протягом століть під впливом імперського домінування. Сучасна українізація є закономірною відповіддю на ці історичні виклики та спрямована на утвердження української мови як ключового чинника національної єдності та безпеки. Однак ця політика має ураховувати міжнародні стандарти захисту прав національних меншин, що є критично важливим для європейської інтеграції. Аналізуються різні підходи сусідніх держав до українського мовного законодавства – від жорсткої та послідовно негативної реакції Угорщини, яка використовує мовне питання як важіль тиску, до більш конструктивного підходу Румунії. Розглядаються рекомендації Венеційської комісії, яка закликає Україну дотримуватися принципу недискримінації та забезпечувати баланс між легітимною метою деколонізації і правами меншин. Пропонуються конкретні стратегічні механізми для вирішення цих проблем, зокрема: продовження перехідного періоду для імплементації законів, перегляд вимог до перекладу, конкретна співпраця з країнами та вивчення досвіду європейських багатомовних регіонів, таких як Країна Басків.