Громадська думка та політична комунікація в Україні: від довіри до розчарування

Abstract

В даній науковій статті представлено комплексний соціополітичний та комунікаційний аналіз динаміки громадської думки та політичної довіри в Україні у період між ключовими національними кризами, охоплюючи фази з 2010 до 2024 року. Дослідження фокусується на феномені циклічної довіри та її неминучому переході у хронічну соціальну фрустрацію та скептицизм щодо інститутів влади. Застосовуючи міждисциплінарний підхід, що інтегрує концепції політичної легітимності (дифузна vs. спеціальна довіра), соціальної психології (розчарування та фрустрація як адаптивні механізми) та аналізу даних, стаття спирається на емпіричні дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та показники Індексу сприйняття корупції (CPI) від Transparency International. Аналіз виявив, що ерозія довіри є структурною, а не епізодичною проблемою. Головним каталізатором розчарування була стійка криза сприйняття корупції: показники CPI України в період 2014–2021 рр. коливалися в діапазоні 26–32 балів, демонструючи стагнацію та корелюючи з високим рівнем недовіри до держслужбовців (65%) та парламентаріїв (64%). Кульмінацією цього циклу став феномен Виборів 2019 року, коли антисистемний запит суспільства, посилений діджиталізацією комунікацій та прискоренням циклів «надіярозчарування», призвів до безпрецедентної перемоги нетрадиційного лідера, але його монобільшість швидко зіткнулася з поверненням скептицизму. Повномасштабне вторгнення у 2022 році спровокувало класичний ефект «Rally 'round the flag» (RRTF), що забезпечив пікове, але обмежене у часі зростання дифузної довіри. Проте, варто зауважити, що вже до 2024 року цей ефект було вичерпано, про що свідчить фіксація критичного Легітимного Розриву: довіра до Збройних Сил України залишається найвищою (92%), тоді як довіра до цивільних інститутів (Уряд, Парламент) різко обвалилася, набувши негативного балансу (-1% для Уряду, -33% для ВРУ). Практичні рекомендації включають безумовну антикорупційну прозорість (зокрема, через посилену спеціальну перевірку суддів), професіоналізацію комунікаційного апарату та стратегічний імпорт цінностей високоефективних секторів (військових та волонтерів), оскільки 51% громадян шукають нових лідерів саме серед військового середовища. Реалізація цих заходів є критичною для конвертації ситуативної солідарності у стійку інституційну легітимність, необхідну для політичної стабільності та післявоєнної відбудови.

This scientific article presents a comprehensive sociopolitical and communication analysis of the dynamics of public opinion and political trust in Ukraine in the period between key national crises, covering the phases from 2010 to 2024. The study focuses on the phenomenon of cyclical trust and its inevitable transition into chronic social frustration and skepticism towards institutions of power. Applying an interdisciplinary approach that integrates the concepts of political legitimacy (diffuse vs. specific trust), social psychology (disappointment and frustration as adaptive mechanisms), and data analysis, the article draws on empirical data from the Kyiv International Institute of Sociology (KIIS) and Transparency International’s Corruption Perceptions Index (CPI). The analysis reveals that the erosion of trust is a structural, rather than an episodic, problem. The main catalyst for disillusionment was a persistent crisis in corruption perceptions: Ukraine’s CPI fluctuated between 26 and 32 points between 2014 and 2021, showing stagnation and correlating with high levels of distrust of civil servants (65%) and parliamentarians (64%). The culmination of this cycle was the 2019 Election phenomenon, when the anti-systemic demand of society, amplified by the digitalization of communications and the acceleration of “hope-disappointment” cycles, led to an unprecedented victory for an unconventional leader, but his monomajority quickly faced a return of skepticism. The full-scale invasion in 2022 triggered a classic “Rally ‘round the flag” (RRTF) effect, which provided a peak, but limited in time, growth in diffuse trust. However, by 2024 this effect had been exhausted, as evidenced by the fixation of a critical Legitimacy Gap: trust in the Armed Forces of Ukraine remains the highest (92%), while trust in civilian institutions (Government, Parliament) has fallen sharply, acquiring a negative balance (-1% for the Government, -33% for the Verkhovna Rada). Practical recommendations include unconditional anti-corruption transparency (in particular, through enhanced special verification of judges), professionalization of the communication apparatus, and strategic import of values from highly effective sectors (military and volunteers), since 51% of citizens are looking for new leaders precisely among the military environment. The implementation of these measures is critical for converting situational solidarity into sustainable institutional legitimacy, necessary for political stability and post-war reconstruction. Keywords: Public opinion, political communication, institutional trust, chronic frustration, anti-systemic demand, Ukraine.