Міжнародні практики публічного управління для подолання наслідків колабораційної діяльності

Abstract

У статті розглянуто міжнародні практики публічного управління, спрямовані на подолання наслідків колабораційної діяльності в умовах суспільно-політичних трансформацій та збройних конфліктів. Колабораціонізм як форма співпраці з ворожими або окупаційними режимами не лише загрожує національній безпеці, а й ускладнює відновлення довіри до інститутів державної влади в постконфліктний період. З цієї причини особливої актуальності набуває питання ефективної організації публічного управління, що здатне реагувати на виклики, пов’язані з розслідуванням, запобіганням і мінімізацією наслідків колабораціонізму. Авторка здійснює порівняльний аналіз практик Франції, Норвегії, Ізраїлю, Іспанії, країн Центрально-Східної Європи, висвітлюючи політичні, юридичні, адміністративні, інформаційні та морально-етичні підходи до притягнення до відповідальності колаборантів. На основі проведеного аналізу зроблено висновки щодо ефективності окремих моделей, їхніх переваг і недоліків, а також запропоновано рекомендації щодо впровадження комплексного підходу в системі публічного управління. Ключовими результатами дослідження є узагальнення досвіду держав у сфері постконфліктного врядування, оцінка балансу між справедливістю та примиренням, а також виявлення ризиків надмірної політизації або правових зловживань. Визначено, що вирішення проблеми знаходиться в таких сферах державної політики, як: нормативно-правова (визначення чітких критеріїв колабораційної діяльності, впровадження градації вини, запобігання дублюванню з нормами про державну зраду); публічно-адміністративна (впровадження люстраційних механізмів, що зможуть обмежити доступ до публічних посад без порушення прав людини); інформаційна (систематизація державної політики пам’яті, робота з молоддю тощо); морально-етична (врахування моральних дилем, мотивів та примусу при визначенні відповідальності); цифрова (розвиток механізмів цифрового моніторингу з чіткими межами законності, етики та захисту прав людини). Практична цінність дослідження полягає в можливості адаптації міжнародних практик до українського контексту в умовах триваючої війни та післявоєнної відбудови