"Eimi": політичний погляд крізь призму поетики (до питання про жанрову ідентичність тревелогу Е.Е.Каммінгса)

Abstract

У статті досліджується унікальність жанрової ідентичності та функціональності твору Е. Е. Каммінґса «Еймі» (1933), написаного після подорожі до Радянського Союзу 1931 року. Здійснюється спроба виробити підхід до витлумачення твору шляхом контек стуального аналізу. Такий підхід не був застосований до вивчення доробку поета. Зокрема, залучається комплекс американських подорожніх творів 1930-х рр., які є політичними треве логами зі специфічними ознаками. Більшість із цих текстів є нефікціональними. Відповідно, для такого зіставлення важливо зрозуміти та чітко окреслити підвалини аналізу. Твір «Еймі», з одного боку, є полемічним щодо політичних подорожей, але водночас дотич ним до цього жанрово-проблематичного спектру американської літератури. Вивчення про блеми потребує ширшого дослідження, глибших компаративних досліджень. Метою дослі дження є визначення жанротворчої основи цього твору. У роботі розглядається еволюція поглядів Каммінґса, який, попри початкові симпатії до соціалізму, перетворився на його критика. Основним критерієм його несприйняття СРСР є придушення індивідуальності та вільної самореалізації. Наголошується, що поетична інто нація та наративна динаміка твору зберігаються попри його гострий критичний дискурс. Ключовим аспектом аналізу є використання Каммінґсом концепції «антисвіту» та алюзій на «Божественну комедію» Данте, де СРСР постає як Пекло. Сатира, гротеск та абсурд виступають засобами деконструкції радянської реальності та викриття її ілюзорності. Діа логізація тревелогу, зокрема через стилізовані інтерв’ю з письменником-наратором та його провідником Вергілієм, надає динамізму оповіді, дозволяючи опосередковано висловлювати гострі політичні міркування. Сатира виконує роль «відчужувального дзеркала», а абсурд стає єдиним засобом протистояти ідеологічним викривленням. Утвердження ідентичності «Я є» (грецьке «Eimi») через чуттєві відчуття та повсякденні предмети розглядається як спосіб протидії деперсоналізації та хаосу «антисвіту». У висновках стверджується, що «Еймі» є не традиційним документом-звинуваченням, а художнім твором-переживанням, де факто логічна дійсність переосмислюється крізь призму символізму, іронії та індивідуального само вираження.