Імпліцитний наратив у контексті української фотокниги 2010-2020 рр.

Abstract

Фотографія як медіум дозволяє розповідати складні історії через візуальний наратив, що може бути як експліцитним, так і імпліцитним. Використовуючи елементи композиції, світла, перспективи та суб'єкта, фотографічні проєкти та фотокниги утворюють секвенції з початком, розвитком та завершенням. Цей підхід робить фотографію засобом виразності та комунікації, відкриваючи простір для багатошарового та суб'єктивного інтерпретування глядачем. Українські фотокниги 2010-2020 років ілюструють імпліцитний наратив через деіксис, пропущену інформацію, соціолінгвістичні маркери, елементи дискурсу, імплікатуру, культурні зв'язки, тон та інтонацію, відкриваючи нові горизонти для рефлексії та діалогу.

Photography as a medium allows for telling complex stories through a visual narrative, which can be both explicit and implicit. Utilizing elements of composition, light, perspective, and subject, photographic projects and photobooks create sequences with a beginning, development, and conclusion. This approach makes photography a means of expression and communication, opening up space for multilayered and subjective interpretation by the viewer. Ukrainian photobooks from 2010 to 2020 illustrate the implicit narrative through deixis, omitted information, sociolinguistic markers, elements of discourse, implicature, cultural links, tone, and intonation, opening new horizons for reflection and dialogue.